Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Справа № 905/6982/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 02.04.2014у справі№ 905/6982/13 Господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 159942,33 грн.за участю представників: позивачаЧенцова М.В., дов від 09.01.2014відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 159942,33 грн., в тому числі 143504,76 грн. заборгованості за поставлений товар, 7466,38 грн. пені, 1795,95 грн. річних, 7175,24 грн. штрафу, посилаючись на умови укладеного договору та приписи статей 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, статей 218, 220, 230-232 Господарського кодексу України.

Відповідач відхилив позовні вимоги, зазначивши, що одержаний за договором товар повернуто позивачу, який не заперечував з цього приводу, що свідчить про досягнення сторонами згоди про припинення договірних зобов'язань.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.01.2014 року (судді: Риженко Т.М. - головуючий, Нестеренко Ю.С., Довгалюк В.О.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року (судді: Зубченко І.В. - головуючий, Попков Д.О., Татенко В.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" подало до Вищого господарського суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення господарських судів, передавши справу на новий розгляд. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: позивач вказує, що місцевий господарський суд розглянув справу без участі його представника, не повідомивши належним чином про час та місце судового розгляду, чим позбавив процесуальних прав, передбачених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, унеможливив надання додаткових доказів у справі, що в-подальшому не були прийняті апеляційним господарським судом; судами порушено приписи статей 42, 43, 64 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечено дотримання принципів рівності та змагальності сторін у судовому процесі.

Відповідач не скористався правом на участь представника у судовому засіданні, відзив на касаційну скаргу не подав.

Позивач подав клопотання про спрямування справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва за місцезнаходженням позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 07 серпня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Покупцем) укладено договір поставки та сервісного обслуговування № 1161-рвп, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити Товар на умовах даного Договору. Відповідно до пункту 1.3 договору, найменування, асортимент та кількість Товару визначається в Специфікації, погодженій Сторонами, що є невід'ємною частиною даного Договору. Згідно з пунктом 1.2 договору Постачальник зобов'язується проводити гарантійне сервісне обслуговування Товару на умовах, передбачених Договором.

У розділі 2 договору Сторони дійшли згоди щодо ціни договору та порядку розрахунків: ціна на Товар вказується у Специфікації, в рахунку-фактурі та видатковій накладній Постачальника; загальна сума даного Договору з урахуваннях знижки складає 289854,92 грн. включаючи ПДВ 48309,15 грн.; умови оплати за Товар - змішана, а саме: передплата в розмірі 35% в сумі 101449,22 грн. та 188405,70 грн. розстрочення/відстрочення платежу (стаття 694 Цивільного кодексу України), поетапно (в рівних частинах) протягом 12 (дванадцяти) календарних місяців від дати поставки Товару; відстрочення оплати за поставлену партію Товару складає 365 календарних діб від дати, вказаної у видатковій накладній (пункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.5 Договору);

У розділі 4 договору Сторони визначили гарантійні умови та сервісні зобов'язання.

Згідно з пунктом 5.4 договору Сплата Покупцем пені не звільняє його від обов'язку оплатити Товар. За односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань за даним Договором протягом дії Договору винна Сторона сплачує іншій Стороні штраф у розмірі 5% від вартості партії Товару щодо якої одна зі Сторін не виконала свої зобов'язання.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 30 серпня 2013 року, але не раніше моменту повного та належного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Подальша пролонгація Договору може відбуватись шляхом укладення Сторонами відповідної додаткової угоди із зазначенням нового строку дії Договору. Закінчення строку даного Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного Договору (пункт 7.1 Договору).

Сторонами підписано специфікацію № 1 до договору, якою визначено асортимент, кількість, одиницю виміру, ціну та загальну вартість, яка склала 289854,92 грн., умови поставки товару.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору відповідач здійснив передплату у сумі 101452,72 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та випискою з банківського рахунку.

Позивач здійснив поставку товару на суму 289854,92 грн., що підтверджується видатковими накладними № 61139612 від 13.08.2012 на суму 268362,84 грн., № 61140468 від 27.08.2012 на суму 21492,08грн., податковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Іншу частину зобов'язань за договором поставки та сервісного обслуговування № 1161-рвп від 07.08.2012 щодо оплати за поставлений товар відповідач не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 143504,76 грн.

Разом з тим судами з'ясовано, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 здійснено повернення товару на суму 272310,65 грн., що підтверджується накладною про повернення постачальнику товару № 1 від 17.07.2013, вказана накладна підписана та засвідчена печатками обома Сторонами без зауважень; за змістом накладної відповідач не повернув позивачу такі складові товару, як диск DS-BT 900/HI C-10E, диск DS-BT 800/HI C-10E та перфоратор ТЕ7-С (картон), загальна вартість яких складає 14620,23 грн.

Розглянувши надані позивачем на виконання ухвали апеляційного суду документи, а саме лист вих. № 94-14 від 27.03.2014 від перевізника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-пошта", товарно-транспортну накладну № 20280027279057 від 08.08.2013, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані документи місять відомості про здійснення позивачем відправлення товару ОСОБА_10, а відомості, викладені в товарно-транспортній накладній № 20280027279057 від 08.08.2013, не є достатніми для ідентифікації переданого товару та його належності до предмету договору поставки укладеного сторонами.

Інших доказів подальшого передачі товару відповідачу після здійсненого 17.07.2013 повернення позивач не надав, відтак, суд апеляційної інстанції визнав недоведеними документально доводи позивача про оформлення накладної про повернення постачальнику товару № 1 від 17.07.2013 для здійснення гарантійного ремонту; водночас суд апеляційної інстанції не визнав поважності причин, з яких договір № 08-09/13/14 від 09.08.2013 про реструктуризацію боргу не міг бути наданий позивачем в якості доказу суду першої інстанції .

З'ясовуючи обставини повідомлення позивача місцевим господарський судом про час та місце судового засідання, апеляційний суд вказав, що позивач з'явився в судове засідання 05.11.2013, був повідомлений належно про судове засідання від 02.12.2013 року, в якому не взяв участь з власної ініціативи, не скориставшись наданим йому процесуальним правом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за товар, повернений постачальнику та прийнятий ним без заперечень.

За статтями 43, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За статтею 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарські суди попередніх інстанцій вірно встановили правову природу зобов'язальних правовідносин сторін, як таких, що виникли з договору поставки, що регулюється приписами статті 712 Цивільного кодексу України, статей 264-271 Господарського кодексу України; до договорів поставки також застосовуються норми Цивільного кодексу України, що регулюють купівлю-продаж.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За наявними матеріалами справи господарські суди встановили, що в кінцевому результаті взаємних дій сторін з передачі та повернення товару остаточної передачі проданого за договором товару покупцю не доведено; вказані висновки судів позивач не спростував. Відтак, суди дійшли обґрунтованого висновку, що за встановлених обставин справи правові підстави стягувати кошти за майно, не одержане відповідачем, відсутні.

Розглянувши доводи касаційної скарги щодо допущених господарськими судами попередніх інстанцій процесуальних порушень, судова колегія зазначає таке.

За частиною 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час та місце засідання суду.

Стверджуючи про наявність підстав для безумовного скасування судових рішень, позивач зазначає, що надав заяву про проведення за його відсутністю лише засідання, призначеного на 02.12.2013, не відмовляючись від свого права брати участь у наступних судових засіданнях; позивачу не було відомо про викладені у відзиві заперечення відповідача, який не надіслав копію відзиву на позов позивачу, натомість ухвали про відкладення розгляду справи від 02.12.2013 та від 16.12.2013 надіслано судом позивачу за неналежною адресою, незважаючи на наявну в матеріалах справи заяву позивача про поточну адресу. Вказані обставини унеможливили надання позивачем доказів у спростування доводів відповідача.

Упозовних матеріалах міститься виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за якою місцезнаходженням позивача є м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15, відповідна адреса зазначена також у довідці позивача від 04.10.2014 (а.с.36, 65). Разом з тим у позовній заяві в якості реквізитів вказано місцезнаходження позивача за адресою м. Київ, вул. Боженко, 86 Л, офіс 10; відповідні реквізити зазначено також у документах, оформлених у межах договірних відносин з відповідачем.

Ухвалу місцевого господарського суду від 01.10.2013 року про порушення провадження у справі направлено позивачу за адресою, вказаною в позовній заяві; незважаючи на повернення зазначеної кореспонденції без вручення (а.с.74), представник позивача з'явився у судове засідання, призначене на 05.11.2013, за змістом протоколу судового засідання від 05.11.2013 у засіданні в присутності представника позивача оголошено про відкладення розгляду справи на 02.12.2013 об 11год 30хв. Відповідач у судове засідання від 05.11.2013 не з'явився, подавши заяву про відкладення розгляду справи, відзив на позов не подав.

26.11.2013 до суду надійшла заява позивача № 144 від 19.11.2013, в якій позивач просив суд розглядати справу, призначену на 02.12.2013, без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами (а.с.75).

За змістом протоколу судового засідання від 02.12.2013 у засіданні в присутності представника відповідача розгляд справи відкладено на 16.12.2013; 16.12.2013 відповідач надав відзив у заперечення позовних вимог з підтверджуючими заперечення доказами, відтак, розгляд справи відкладено на 21.01.2014 року; ухвали про відкладення направлено позивачу на ту саму адресу, що й про порушення провадження у справі.

До апеляційної скарги позивач додав додаткові документи на підтвердження позовних вимог: копію договору № 08-09/13/14 від 09.08.2013 про реструктуризацію боргу, копію підтвердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта"; дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції не визнав поважності причин, з яких договір № 08-09/13/14 від 09.08.2013 про реструктуризацію боргу не міг бути наданий позивачем в якості доказу суду першої інстанції.

Зі змісту викладених вище документів вбачається, що позивачу було відомо про порушення провадження у справі та дату призначення її до розгляду, дату відкладення розгляду справи; скориставшись правом на участь представника у першому судовому засіданні, позивач в подальшому за власним волевиявленням не з'явився на наступне судове засідання, вважаючи надані ним позовні матеріали повними та достатніми для розгляду справи. При цьому за змістом статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України обов'язок надання доказів у підтвердження позовних вимог покладено на позивача, відповідно частина 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов'язок сторін вживати заходів до повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи.

Судова колегія відзначає, що позивачу мало бути відомо про існування підписаної ним накладної, на якій ґрунтувалось заперечення відповідача, та він мав процесуальну можливість, а також був зобов'язаний надати власні докази в повному обсязі, незалежно від існування відзиву на позов (подання якого є правом відповідача); неможливості надання таких доказів у суді першої інстанції позивач не довів. Відтак за наведених обставин підстав для скасування судових рішень відповідно до приписів частини 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом, та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування постанови апеляційного суду з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2014 у справі № 905/6982/13 Господарського суду Донецької області та рішення Господарського суду Донецької області від 21.01.2014 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач